Державін В. Рецензія на «Гамлет» В. Шекспіра у пер. М. Старицького
| Автор | Державін В. |
|---|---|
| Назва | Рецензія на «Гамлет» В. Шекспіра у пер. М. Старицького |
| Видання | Критика |
| Випуск | 2 |
| Рік видання | 1929 |
| Сторінки | 142-145 |
📄 PDF-документ:
Володимир Державін рецензує нове видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра в перекладі Михайла Старицького зі статтею С. Родзевича, редакцією, вступною статтею й примітками А. Ніковського. На думку критика, книжка порушує важливі принципові питання художнього перекладу, однак відповіді, запропоновані Ніковським, далеко не завжди переконливі. Особливо скептично Державін ставиться до нечітких міркувань про «вияви націоналізму» в перекладацькій мові, вимагаючи точнішої лінгвістичної аргументації.
Одним із головних предметів дискусії є метрична форма перекладу. Старицький замінив шекспірівський п’ятистоповий ямб п’ятистоповим хореєм. Державін заперечує думку, що вибір метра може визначатися переважно особистими властивостями перекладача: в класичному творі ритм є органічним елементом художньої форми, а не зовнішньою оболонкою, яку можна без наслідків замінити. Він нагадує й критичне ставлення Івана Франка до спроб використовувати близький до сербської пісні розмір у драматичному тексті.
Водночас Державін не заперечує художньої сили перекладу. Він визнає його велику літературну вартість, лексико-синтаксичну точність окремих місць і поетичне багатство. Проте саме ця поетична самостійність часом віддаляє текст від Шекспіра: переклад стає більш «пісенним», афективним і ліричним, тоді як шекспірівському бароко критик приписує більшу нервовість і внутрішню динаміку. Під питанням залишається і сценічна придатність такого «романтичного», «ліричного» Гамлета.
Державін погоджується з думкою про важкість і архаїчність Кулішевої мови, але не приймає беззастережного протиставлення їй Старицького. У Старицького він також знаходить надмірні «гіперукраїнізми» й стилістичні вільності. Загальний висновок сформульовано чітко: переклад Старицького має великі вартості, але водночас і серйозні принципові хиби; тому питання нового або ґрунтовно переробленого українського «Гамлета» залишається відкритим.
Натомість примітки й коментарі А. Ніковського Державін оцінює дуже високо, називаючи їх фактично зразковими за змістом і технікою перекладу. Значно стриманіше оцінено вступну статтю С. Родзевича: критик відзначає його обізнаність, але заперечує непропорційно велику увагу до ретлендівської гіпотези й надто стислий виклад подальшої історії інтерпретацій «Гамлета».
Ключові слова: Шекспір, Гамлет, Володимир Державін, Михайло Старицький, Андрій Ніковський, Сергій Родзевич, Пантелеймон Куліш, українські переклади Шекспіра, п’ятистоповий ямб, хорей, ритм, перекладознавство, сценічність, ретлендівська гіпотеза, перекладацька критика