Автор	Рудницький М.
Назва	«Дванадцята ніч» (в постановці польського державного театру)
Видання	Вільна Україна
Рік видання	11 квітня 1940
Сторінки	6
Джерело	https://zbruc.eu/node/34955

Це перша вистава з Шекспірових п’єс у Львові за радянської влади. Колектив польського державного театру готувався до неї довго, мабуть знаючи, з яким натхненням і високим мистецтвом ставлять п’єси Шекспіра радянські театри.
Хто не знає історії постановок “Дванадцятої ночі”, той може вийти після вистави у польському театрі зовсім задоволений. Її сценічне оформлення, дбайливе та барвисте, кілька провідних артистів стараються в своїх ролях дорівнятись до своїх великих попередників. Коли ж стати на становищі, що на виставі п’єси Шекспіра ми хотіли б насамперед почути твір геніального драматурга, а не тільки побачити приємне та цікаве видовище, тоді можна зробити щодо цієї постановки деякі зауваження.
У Львові поставили п’єсу за тим зразком, що її вперше ставив у 1840 році в Дюссельдорфському театрі Іммерман, коли він серед вільного краєвиду помістив малу сцену з гобеленовою завісою, щоб можна раз-у-раз зміняти місце дії, не міняючи в перервах декорацій. Цей вигідний засіб, що має на меті не томити технічного персоналу театру зміною декорацій, ні глядачів довгими перервами, відбирає у глядача багато театральної ілюзії. Весь настрій “Дванадцятої ночі” зв’язаний з інтимністю кімнатних сцен, під час яких відбуваються розмови закоханої пари Орсіна та Віолі; його не можна передати на штучно вирізаному клаптику широкої сцени. Розмова Орсіна з Віолею в 4-ій сцені ІІ-ої дії — переломна для всієї п’єси — потребує замкнутої кімнати; інакше вона проходить без враження, як і пройшла у показі польського державного театру.
У п’єсі слабко вийшли ролі персонажів, яких завданням є добути з твору Шекспіра її основний високо-поетичний тон. Ні Орсіно, ні Віоля, ні її брат Себастіян, ні Олівія, ні блазень, не дорівнюють грою комічним постатям Тобія і Христофа.
Найбільший клопіт мають режисери з юмором цієї прекрасної комедії. На сцені появляються смішні постаті, на ній відбуваються фарсові інтермедії, що переходять іноді у циркове видовище, але глядач не реагує на них щирим безпосереднім сміхом. Головна причина в тому, що застарілий переклад не передає належно гри слів, рабелєсового дотепу та блискучих каламбурів, з яких можна сміятись, читаючи Шекспіра в оригіналі. Навіть талановитий актор, коли не розуміє Шекспірового юмору, який загубився для нього серед тексту, не зможе передати його глядачам.
В любовних сценах “Дванадцятої ночі” ми не відчуваємо натхненної поезії Шекспіра, що в неодному місці нагадує його безсмертні сонети. У розмовах череваня з його худощавим другом, у сценах п’яного бенкету почувається замало реалізму. Не слід забувати, яку велику роль у комедіях Шекспіра грають дотепні критичні зауваження тих “найнижчих”, що глузують з різних соціальних явищ. Їх жарти повинна розуміти і сьогодні аудиторія. Ще в 1924 році А. Луначарський, пишучи про “завдання створення соціалістичного високого мистецтва”, вказував на потребу “воскресити Шекспіра, Шіллера і багатьох інших титанів старовини для зближення великого мистецтва з великими володарями майбутнього — народом”.
Найкраще виконали свої ролі в спектаклі “Дванадцята ніч” Венгжин, Махальський і Леліва. Блазень зовсім не смішив нас своїми жартами і не захопив високопоетичною меланхолійною піснею, якій Шекспір приділив у своїй п’єсі таке важливе місце. Музичний супровід не досить сильно підкреслений у всьому спектаклі. Зате мистецька декорація вражає зір своєю свіжістю.
Не зважаючи на всі ці недоліки, спектакль залишає у глядача приємне враження і безперечно матиме успіх.

Ключові слова: Шекспір, Дванадцята ніч, Польський театр, постановки, вистави