Автор	Антонова Н.
Назва	Харьков
Видання	Театр
Номер	10
Рік видання	1956
Сторінки	136-137

Н. Антонова аналізує харківську постановку «Гамлета» в Українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Авторка представляє спектакль як важливу подію українського театру й одразу відзначає стримане, суворе режисерське вирішення Б. Норда, сценографію В. Греченка, що розвиває мотив «Данії-тюрми», та музику К. Данькевича як повноцінний складник драматичної дії.

Головний предмет статті — Гамлет Я. Геляса. Герой постає не пасивним меланхоліком, а людиною, яка мужніє в процесі боротьби. Особливо переконливими рецензентці здаються монолог після зустрічі з акторами, «мишоловка», сцени з Розенкранцем і Гільденстерном, де поступово народжується усвідомлення зради, та фінал, у якому Гамлет остаточно втрачає ілюзії щодо навколишнього світу. Монолог «Бути чи не бути» тлумачиться не як схильність до самогубства, а як філософське осмислення людського страждання й боротьби.

Водночас Антонова критично оцінює деякі другорядні образи й режисерські акценти. Клавдієві бракує постійної присутності у внутрішньому конфлікті спектаклю; Лаерт надто спрощений і не протиставлений Гамлетові в усій шекспірівській складності; Офелія щира й чиста, але сценам божевілля не вистачає трагізму. Надмірно розростаються окремі епізоди з Полонієм, Озриком і могильниками.

Загалом вистава оцінюється як розповідь про «прекрасну людину», її боротьбу, страждання й моральну непримиренність. Загибель Гамлета не примиряє глядача зі світом трагедії й не знімає порушених ним питань.

Ключові слова: Н. Антонова, Вільям Шекспір, Гамлет, Харківський театр ім. Т. Шевченка, Б. Норд, Я. Геляс, В. Греченко, К. Данькевич, Клавдій, Лаерт, Офелія, український театр, сценічна інтерпретація