Автор	Фінкель О.
Назва	Теорія й практика перекладу
Видавництво	Харків: Держвидав
Рік видання	1929
Сторінки	146

О. Фінкель розглядає одну з принципових проблем віршового перекладу — співвідношення змісту й форми та допустимість зміни метра оригіналу. Він погоджується з думкою, що художній зміст і форма нерозривні й не можуть бути механічно відокремлені один від одного, а тому довільне поводження перекладача з віршовою структурою твору здатне спричинити суттєві художні втрати.

Автор визнає, що визначити універсальну межу допустимих формальних змін неможливо, проте формулює практичний орієнтир: за можливості слід зберігати розмір першотвору. Саме з цієї позиції Фінкель згадує українського «Гамлета» Михайла Старицького. Він прямо полемізує з Андрієм Ніковським, який виправдовував заміну шекспірівського п’ятистопового ямба п’ятистоповим хореєм тим, що перекладач може сам вибирати ритм, якщо зберігає енергію й характер оригіналу.

Фінкель, навпаки, вважає закид Івана Франка щодо зміни шекспірівського метра цілком доречним. Таким чином, фрагмент є важливим свідченням теоретичної дискусії кінця 1920-х років навколо перекладу Старицького: чи є метрична форма Шекспіра структурною частиною змісту, яку потрібно максимально зберігати, чи перекладач має право замінювати її функціонально близькою формою українського вірша.

Ключові слова: Шекспір, Гамлет, О. Фінкель, Михайло Старицький, Андрій Ніковський, Іван Франко, теорія перекладу, віршовий переклад, п’ятистоповий ямб, хорей, метр, форма і зміст