Йогансен М., Щербаненко В. Передмова [“Отелло”]
| Автор | Йогансен М., Щербаненко В. |
|---|---|
| Назва | Передмова |
| Видання | Шекспір В. Отелло / Пер. М. Йогансена і В. Щербаненка |
| Видавництво | К.: Держ. вид-во України |
| Рік видання | 1927 |
| Сторінки | 5-38 |
📄 PDF-документ:
Передмова Майка Йогансена і В. Щербатенка відкривається широкою характеристикою Англії другої половини XVI століття. Автори пов’язують літературний розквіт доби Шекспіра зі зростанням торговельного капіталу, колоніальною експансією, розвитком міст, аграрним переворотом, зубожінням частини селянства та гострими соціальними суперечностями. Шекспірівська драматургія розглядається як продукт епохи, сповненої контрастів і швидких історичних змін.
Окремий великий розділ присвячено так званому «шекспірівському питанню». Автори викладають сумніви щодо традиційної біографії та фактично приймають популярну тоді ретлендівську гіпотезу, за якою справжнім автором шекспірівських творів був Роджер Меннерс, граф Ретленд. Важливо саме так і подавати цю частину в резюме: це позиція передмови 1927 року, а не нейтральний біографічний виклад.
Розділ про «Отелло» починається з новели Джіральді Чінтіо як сюжетного джерела. Автори показують, як Шекспір перетворив просту фабулу на психологічно послідовну трагедію. Центральними постатями вони вважають Отелло й особливо Яго. Отелло трактується не як природжений ревнивець, а як відважна, благородна й надзвичайно довірлива людина, яка вимагає доказів і саме через свою довірливість стає жертвою ретельно побудованої маніпуляції. Яго є «движною силою» всієї трагедії: він визначає мету, психологічно впливає на інших і перетворює їх на власні знаряддя.
Окрема частина пояснює будову й функціонування театру шекспірівської доби: склад публіки, поєднання високого й грубого, архітектуру «Глобуса», «Лебедя» та інших театрів, відкриту сцену, відсутність сучасної завіси, систему написів для позначення місця дії, використання люків, балконів, музики та коротких інтермедій. Це мало допомогти читачеві зрозуміти ті сценічні умовності, для яких писав Шекспір.
Наприкінці пояснено принципи нового українського перекладу. Він був виконаний на пропозицію Державного видавництва України на основі коментованих англійських видань К. Дейтона та А. Дайса. Автори свідомо обрали віршовану ритмізовану форму, щоб не втратити шекспірівського чергування вірша, рими й прози, прагнули максимальної близькості до оригіналу та водночас до сучасної української літературної мови. На відміну від Кулішевого тексту, де вони вбачають пропуски, новий переклад задумано повним і забезпечено коментарями.
Ключові слова: Шекспір, Отелло, Майк Йогансен, В. Щербатенко, Яго, Дездемона, Кассіо, Джіральді Чінтіо, шекспірівське питання, Роджер Ретленд, театр Шекспіра, Глобус, українські переклади Шекспіра, Пантелеймон Куліш, перекладознавство