Автор	Лушпинський П.
Назва	Шекспіровська закраска драми Генриха Красинського «Гонта»
Видання	Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського
Том	2
Рік видання	1928
Сторінки	320-328

Платон Лушпинський досліджує англомовну драму Генриха Красінського «Gonta» (Лондон, 1848), створену на основі повісті Михайла Чайковського «Вернигора». Сам по собі твір Красінського дослідник оцінює невисоко, однак вважає його цікавим завдяки свідомій спробі надати українському історичному сюжетові «шекспірівського зафарблення».

Найвиразнішими джерелами наслідування названо «Річарда III» і «Макбета». Від «Річарда III» Красінський запозичує мотив честолюбного злочинця, материнського прокляття, появи примар убитих і передсмертних докорів сумління. Лушпинський докладно зіставляє сцени обох драм і показує, що зовнішня подібність не створює психологічної тотожності: шекспірівський Річард — послідовна, сильна й демонічна особистість, тоді як Гонта Красінського внутрішньо непослідовний і легко стає знаряддям інших.

Не менш помітний вплив «Макбета». Красінський двічі приводить Гонту до чарівниць, повторює композиційні деталі шекспірівської печери, форму вітань і двозначних пророцтв. Проте в «Макбеті» чарівниці є органічною частиною трагедії, водночас зовнішньою демонічною силою й проєкцією зла, уже присутнього в душі героя; у «Гонті» вони залишаються декоративним ефектом.

Загальний висновок Лушпинського різкий: Красінський запозичив у Шекспіра зовнішні мотиви, але не зміг відтворити внутрішню драматичну дію, психологічну глибину й живу пристрасть. Тому шекспірівські інтонації в його драмі звучать майже як пародія. Для контрасту автор згадує Шевченкового Гонту: Шевченко не позичав у Шекспіра конкретних слів і сцен, проте, на думку Лушпинського, саме він у сцені «Гонта в Умані» наблизився до справжньої шекспірівської трагедійності.

Ключові слова: Шекспір, Платон Лушпинський, Генрих Красінський, Гонта, Річард III, Макбет, Шевченко, Михайло Чайковський, Вернигора, шекспірівські впливи, рецепція Шекспіра, порівняльне літературознавство, гайдамаччина