Франко I. Передмова [«Ромео і Джульєтта»]
| Автор | Франко І. |
|---|---|
| Назва | Передмова [«Ромео і Джульєтта»] |
| Видання | Шекспір У. Ромео та Джульєта / Пер. П. Куліша |
| Видавництво | Львів: друкарня наук. товариства ім. Шевченка |
| Рік видання | 1901 |
| Сторінки | ІІІ-XVІ |
📄 PDF-документ:
Передмова Івана Франка до «Ромео і Джульєтти» характеризує трагедію як один із найвідоміших творів Шекспіра і як типову трагедію молодого кохання — почуття, що виникає раптово, охоплює людину цілком і не визнає іншої альтернативи, крім коханої особи або смерті. Водночас Франко розглядає п’єсу як важливий документ англійського Відродження та один із перших великих художніх здобутків Шекспіра.
Детально простежено багатовікову історію сюжету. Франко починає з античних повістей, де з’являється мотив сонного напою й удаваної смерті, переходить до Мазуччо, Луїджі да Порто, Банделло та французьких переробок. У Да Порто вже сформувався основний комплекс мотивів: Верона, ворожі родини Монтеккі й Капулетті, перша зустріч закоханих на балу, вбивство родича Джульєтти, вигнання Ромео, сонний напій і трагічний фінал. До Англії сюжет прийшов через французьку традицію, а безпосереднім джерелом Шекспіра Франко вважає поему Артура Брука «The Tragical History of Romeus and Juliet».
Шекспір різко прискорив дію: багатомісячну історію Брука він стиснув приблизно до одного тижня. Джульєтту зробив ще молодшою — чотирнадцятирічною — і завдяки цьому сильніше підкреслив стихійну силу почуття, яке майже миттєво перетворює дитину на зрілу жінку. Шекспір очистив характери закоханих від морально сумнівних рис джерела, поглибив другорядні постаті й створив Меркуціо як один із найяскравіших власних образів трагедії.
Франко визнає й слабкі сторони драматичної фабули: катастрофа значною мірою залежить від випадковостей, а план отця Лаврентія із сонним напоєм є надзвичайно ризикованим і малоправдоподібним. Проте Шекспір успадкував ці конструкції від джерела й завдяки психологічній майстерності надав їм значно більшої переконливості. До ознак молодого Шекспіра Франко відносить також надмірну любов до риторичних антитез, каламбурів і модних італійських concetti.
Особливо високо Франко оцінює постать отця Лаврентія, підкреслюючи релігійну неупередженість Шекспіра: протестантський драматург не перетворив католицького монаха на карикатурного ворога, а створив складний, чесний і гуманний характер. Український переклад Пантелеймона Куліша Франко називає незвичайно вдалим і гарним; він також повідомляє, що ще 1881 року Куліш почав друкувати «Ромео і Джульєтту», але після кількох аркушів змінив план і поставив на перше місце «Отелло».
Ключові слова: Шекспір, Ромео і Джульєтта, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Ромео, Джульєтта, Меркуціо, отець Лаврентій, Артур Брук, Банделло, Луїджі да Порто, Мазуччо, джерела Шекспіра, любовна трагедія, українські переклади Шекспіра