Автор	Кедрин М.
Назва	«Отелло» О. Загарова
Видання	Діло
Випуск	58
Рік видання	16.06.1923
Сторінки	2-3

Рецензія М. Кедрина на постановку трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло» в українському театрі у Львові. Виставу поставив О. Загаров; текст ішов у новому перекладі Михайла Рудницького. Автор починає з ширшого міркування про життєздатність Шекспірової драматургії: попри віддаленість сюжетних обставин і театральної форми від сучасного глядача, п’єси Шекспіра протягом століть залишаються в репертуарі завдяки силі характерів і здатності викликати нові сценічні інтерпретації. Появу «Отелло» Кедрин розглядає також як важливий крок українського театру до світового драматичного репертуару.

Окрему увагу рецензент приділяє трактуванню головного героя. Він розрізняє дві поширені сценічні інтерпретації Отелло: перша пояснює його сліпу ревність і брутальність «мавританським» походженням, друга бачить у ньому передусім уславленого венеційського полководця, людину честі й високої культури. Загаров у головній ролі, за спостереженням Кедрина, тяжів радше до першого трактування. Рецензент визнає сильні моменти психологічного страждання героя, але зазначає, що через хворобу актор не завжди міг повністю володіти голосом і жестом; враження від образу дещо послаблював і костюм, який недостатньо підкреслював екзотичність мавра.

Найвище серед виконавців Кедрин оцінює Стадника в ролі Яго, називаючи цю роль найбільшою й найскладнішою в п’єсі та характеризуючи його роботу як могутню першорядну акторську креацію. Дездемону виконувала Н. Рубчаківна: її героїня постає тихою, лагідною й безмежно люблячою, а сцена смерті відзначалася високою драматичною експресією. У ролі сенатора Брабанціо виступав Блавацький. Серед виконавців менших ролей схвально згадано Барничеву як Емілію, Гірняка як Монтано та Ярему як сенатора і Людовіко; натомість трактування Крушельницьким Родріго рецензентові не сподобалося.

Загальне враження від постановки Кедрин оцінює позитивно, хоча вважає, що вона могла б значно виграти від довшої підготовки. Особливо критично він пише про надмірну тривалість: через невміле розмежування сцен і затягнуті мізансцени вистава тривала понад п’ять годин. Рецензент порівнює це з віденським Burgtheater, де шекспірівські п’єси, за його словами, йшли без скорочень значно компактніше.

Окремий блок статті присвячено українському текстові вистави. Спочатку театральна дирекція звернулася до Михайла Рудницького з проханням перевірити й виправити наявний переклад Пантелеймона Куліша, однак, за інформацією Кедрина, постановка «Отелло» в Кулішевому тексті без значних змін виявилася практично неможливою. У результаті Рудницький підготував новий переклад. Не беручись оцінювати його точність щодо англійського оригіналу, Кедрин відзначає головну сценічну перевагу нового тексту — ясність і легкість. Перед прем’єрою Рудницький також виголосив вступну лекцію про шекспірівський театр.

Прем’єра викликала значний інтерес публіки: театр був переповнений, а десятки людей не змогли придбати квитки. Кедрин завершує рецензію питанням, чи може бути кращий доказ «магнетичної сили генія» Шекспіра.

Ключові слова: Шекспір, Отелло, Львів, О. Загаров, Михайло Рудницький, Пантелеймон Куліш, Стадник, Яго, Н. Рубчаківна, Дездемона, Блавацький, Брабанціо, Барничева, Емілія, Гірняк, Монтано, Ярема, Людовіко, Крушельницький, Родриго, український театр, українські переклади Шекспіра, театральна критика, постановки, вистави