Гозенпуд А. [Абраменко А.] «Отелло» на сцені Київського оперного театру
| Автор | Гозенпуд А. [Абраменко А.] |
|---|---|
| Назва | «Отелло» на сцені Київського оперного театру |
| Видання | Театр |
| Випуск | № 2 |
| Рік видання | 1941 |
| Сторінки | 4-8 |
| Джерело | https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=2128 |
📄 PDF-документ:
А. Абраменко розглядає «Отелло» Верді одночасно як музичне прочитання Шекспірової трагедії та як конкретну постановку Київського театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка. Автор починає з місця Шекспіра у творчості Верді: драматурга приваблювали психологічна правда, багатогранність характерів, життєвість образів і поєднання філософської думки з яскравою художньою формою. «Отелло» постає закономірним результатом тривалого руху композитора до цілісної музичної драми.
Значне місце відведено історії музичних переробок сюжету. Абраменко зіставляє Верді з оперою Россіні та іншими попередніми спробами, показуючи, як далеко вони відходили від Шекспіра. Арріго Бойто і Верді, навпаки, свідомо скорочували текст і перебудовували композицію не заради спрощення трагедії, а для перенесення її драматичного змісту в музичну форму. Втрачене на рівні слова компенсується симфонічним розвитком, оркестром і музичною характеристикою персонажів.
Окремо аналізуються Отелло та Яго. Яго у Верді набуває ще виразнішої демонічності й стає носієм філософії заперечення та руйнування. Отелло — сильна, благородна й довірлива людина, трагедія якої виникає з руйнування віри в кохання й людину. Абраменко простежує, як Верді відтворює внутрішній світ героїв не тільки вокальною партією, а всім симфонічним розвитком опери.
Київську постановку автор оцінює як значний успіх. Режисер Н. В. Смолич, на його думку, уникнув зовнішньої помпезності й зосередився на психологічному розкритті Отелло, Дездемони та Яго; високо оцінено оформлення В. В. Дмитрієва й музичне керівництво В. Пірадова. Докладно зіставляються різні виконавські трактування Отелло — Ю. С. Кипоренка-Доманського та А. Г. Азрікана, а також роботи З. М. Гайдай, Н. М. Захарченко й М. Гришка. У підсумку вистава постає як масштабне сценічне освоєння Верді й через нього — шекспірівської трагедії.
Ключові слова: А. Абраменко, Вільям Шекспір, Отелло, Джузеппе Верді, Арріго Бойто, Россіні, Київський театр опери і балету ім. Т. Г. Шевченка, Н. В. Смолич, Ю. С. Кипоренко-Доманський, А. Г. Азрікан, З. М. Гайдай, Н. М. Захарченко, М. Гришко, В. В. Дмитрієв, музична драматургія, опера, сценічна інтерпретація