Автор	Борщаговський О., Йосипенко М.
Назва	Шевченко і театр
Видання	Театр
Номер	2
Рік видання	1939
Сторінки	3-18

Олександр Борщаговський і Микола Йосипенко розглядають Тараса Шевченка не лише як поета і драматурга, а як уважного знавця театру, актора й театрального критика. Матеріалом дослідження стають «Журнал», листування, російська проза Шевченка, його драматичні твори та спогади сучасників. Автори наголошують на послідовному прагненні Шевченка до життєвої правди, природності, конкретності й психологічної переконливості в мистецтві та пов’язують ці вимоги з розвитком реалістичного театру.

Стаття реконструює театральні враження Шевченка від юності до останніх років життя. Розглядаються вистави, які він бачив у Петербурзі, Україні, Нижньому Новгороді та Москві, його оцінки опери, драми й акторської гри, ставлення до Гоголя, Островського, Пушкіна та інших драматургів. Значне місце посідає багаторічна дружба з Михайлом Щепкіним: автори простежують їхні зустрічі, листування та спільність естетичних поглядів, передусім вимогу природної, психологічно мотивованої акторської гри замість декламації й зовнішнього ефекту.

Особливе місце в художньому світі Шевченка, за спостереженням авторів, належало Шекспірові. Шевченко добре знав його твори, возив книжку Шекспіра із собою, просив надсилати її на заслання й неодноразово згадував драматурга в листах та щоденнику. Для нього Шекспір був одним із найвищих зразків художньої правди, багатства характерів і життєвості мистецтва. Цей інтерес безпосередньо поєднався з театром після знайомства Шевченка з Айрою Олдріджем, виконання якого в шекспірівських ролях справило на поета сильне враження.

Автори докладно описують зустрічі Шевченка й Олдріджа в Петербурзі 1858 року та захоплення поета грою актора, особливо його здатністю поєднувати темперамент із простотою, природністю й психологічною правдою. У ширшому висновку театральні погляди Шевченка зводяться до вимоги реалістичного мистецтва, яке пізнає й відтворює життя, уникаючи як зовнішньої красивості, так і механічного копіювання дійсності. Саме в цьому контексті Шекспір постає одним із головних естетичних орієнтирів Шевченка.

Ключові слова: Тарас Шевченко, Вільям Шекспір, Олександр Борщаговський, Микола Йосипенко, театр, Айра Олдрідж, Михайло Щепкін, акторське мистецтво, реалізм, театральна критика, Отелло, Гамлет, Назар Стодоля, сценічне мистецтво, український театр