Автор	Чечель Н.
Назва	Шекспір дибом!?
Видання	Українське театральне відродження (західна класика на українській сцені 1920–1930-х років. Проблеми трагедійної вистави)
Видавництво	К.: Наукова думка
Рік видання	1993
Сторінки	111-134

Розділ Наталії Чечель присвячений становленню української сценічної шекспіріани у першій половині ХХ століття. Авторка згадує приватну постановку «Гамлета» в перекладі Михайла Старицького з музикою Миколи Лисенка у Києві 1880 року, однак початок професійного сценічного освоєння Шекспіра українським театром пов’язує з післяреволюційним періодом і творчістю Леся Курбаса. Він поставив «Макбета» в «Кийдрамте» 1920 року, а 1 квітня 1924 року здійснив нову редакцію трагедії в театрі «Березіль» у Києві.

У першому «Макбеті» Курбаса трагедія трактувалася в дусі тираноборчих настроїв доби громадянської війни; режисер прагнув поєднати поетичне слово Шекспіра з пластичною виразністю сцени. У постановці 1920 року Макбета грав Лесь Курбас, Леді Макбет — Любов Гаккебуш. У редакції «Березоля» 1924 року центральною стала тема жадоби влади та конфлікту особистості з суспільним порядком. Вистава поєднувала форми стародавнього епосу, експресіоністського театру, трагедії та буфонади. Художник Вадим Меллер створив аскетичне конструктивістське оформлення: порожню чорну сценічну коробку, рухомі щити з написами та різке освітлення. Макбета виконував Іван Мар’яненко, Банко — С. Каргальський; у сцені відьом брали участь Бабіївна, Стешенко та Панченко. Амвросій Бучма виступав у ролях воротаря-блазня та єпископа. Курбас використовував інтермедії, пантоміми, вихід акторів із ролі, різкі зміни ритму та іронічне відсторонення, перетворюючи історію Макбета на узагальнену притчу про злочини боротьби за владу.

Значну частину розділу присвячено трьом редакціям «Отелло» в театрі ім. М. Заньковецької. Першу поставив Панас Саксаганський; прем’єра відбулася 6 лютого 1926 року в Дніпропетровську. Отелло грав Борис Романицький, Дездемону — Варвара Любарт, Яго — Володимир Яременко. Саксаганський трактував трагедію не стільки як історію ревнощів, скільки як трагедію зруйнованої довіри до людини. У редакції Івана Чабаненка 1932 року, оформленій М. Санніковим, дія набула різкого сучасного й мілітаризованого звучання; Романицький, Любарт і Яременко продовжували виконувати головні ролі. Третя редакція 1936 року режисера В. Харченка і художника Ф. Нірода мала більш героїчне й життєствердне звучання; Отелло знову грав Борис Романицький, Дездемону — Любарт, Яго — Яременко. Чечель розглядає ці постановки як різні етапи українського сценічного осмислення Шекспіра та взаємодії національної театральної традиції з новими режисерськими пошуками ХХ століття.

Ключові слова: Шекспір, Макбет, Отелло, Наталія Чечель, Лесь Курбас, Березіль, Кийдрамте, Вадим Меллер, Іван Мар’яненко, Любов Гаккебуш, Амвросій Бучма, Панас Саксаганський, Борис Романицький, Варвара Любарт, Володимир Яременко, театр ім. Заньковецької, український театр, сценічна шекспіріана, постановки, вистави