Автор	Франко І.
Назва	Передмова [«Король Лір»]
Видання	Шекспір У. Король Лір / Пер. П. Куліша
Видавництво	Львів: друкарня наук. товариства ім. Шевченка
Рік видання	1902
Сторінки	III-XVI

Іван Франко називає «Короля Ліра» найвеличнішою й водночас однією з найбільш зрозумілих широкому читачеві трагедій Шекспіра. Її вихідною темою є невдячність дітей до батьків, однак драматург розгортає її в масштабну картину руйнування морального порядку. Коли порушується найпервісніший зв’язок любові й вдячності, руйнуються й інші людські та суспільні зв’язки; відновлення можливе лише через любов, прощення й моральне прозріння.

Франко детально простежує джерела сюжету: хроніку Голіншеда, давнішу традицію від Гальфріда Монмутського й середньовічних збірок, безіменну англійську драму про короля Лейра та «Аркадію» Філіпа Сідні, з якої Шекспір узяв паралельну історію Глостера та його синів. Саме поєднання двох історій — Ліра з дочками й Глостера із синами — Франко вважає одним із великих композиційних здобутків Шекспіра.

Головна відмінність Шекспіра від попередників полягає в самому розумінні Ліра. Франків Лір — не просто скривджений старий батько. Він деспот, який усе життя ототожнював себе з королівською владою, не знав по-справжньому ані власних дочок, ані людей, якими керував. Віддавши корону, але бажаючи зберегти привілеї короля, він руйнує власне існування. Тому Франко формулює центральну думку дуже різко: це не просто сімейна трагедія в королівських костюмах, а «трагедія самого королівства на фамілійнім тлі».

Справжня внутрішня зміна Ліра починається тоді, коли він опиняється на самому дні суспільного порядку. Буря, холод, голод, божевілля й зустріч із удавано божевільним Едгаром змушують його вперше побачити світ очима бідних і безправних. З короля-судді він перетворюється на людину, яка сумнівається в самому принципі людського суду й доходить до думки, що карані й карателі часто відрізняються лише становищем. Божевілля стає водночас моральним прозрінням героя.

Найвищою цінністю у фіналі стає Корделія. Лише над її тілом Лір остаточно розуміє, що справжня вдячність не купується дарунками й коронами, а виростає з любові до людини. Франко окремо аналізує постаті Блазня, Едгара та Кента як важливі складники шекспірівської драматургічної конструкції, хоча в образі Кента бачить сліди незавершеної або скороченої політичної сюжетної лінії.

Ключові слова: Шекспір, Король Лір, Іван Франко, Лір, Корделія, Гонерілья, Регана, Глостер, Едгар, Едмунд, Кент, Блазень, Голіншед, Філіп Сідні, влада, невдячність, божевілля, соціальне прозріння, джерела Шекспіра