Автор	Франко І.
Назва	Передмова [«Міра за міру»]
Видання	Шекспір У. Міра за міру / Пер. П. Куліша
Видавництво	Львів: друкарня наук. товариства ім. Шевченка
Рік видання	1902
Сторінки	ІІІ-XVIІІ

У передмові до «Міри за міру» Іван Франко відразу відрізняє цю драму від найбільших універсальних трагедій Шекспіра. На його думку, твір значно сильніше прив’язаний до конкретних суспільних обставин і морально-правових суперечок початку XVII століття. Водночас окремі характери й сцени демонструють повну силу шекспірівського мистецтва.

Франко простежує сюжетний мотив від давньої оповідної традиції через новелу Джіральді Чінтіо до англійської драми Джорджа Вітстона про Промоса і Кассандру. Шекспір істотно змінює старий сюжет. Його героїня не погоджується пожертвувати честю заради життя брата; натомість з’являється мотив підміни жінки в нічній зустрічі. Значно розширено й роль герцога: у попередника володар з’являється наприкінці як механічний deus ex machina, тоді як у Шекспіра він від початку контролює експеримент над своїми підлеглими й таємно спостерігає за його перебігом.

Головною мішенню твору Франко вважає лицемірний пуританський моралізм. Анджело проголошує безумовну владу букви закону й карає інших за тілесні гріхи, але при першому серйозному випробуванні сам виявляє моральну слабкість і готовність використати владу для задоволення власної пристрасті. Франко порівнює його з Тартюфом Мольєра, хоча наголошує на істотній різниці між двома образами.

Окремо розглянуто герцога, в якому Франко бачить ідеалізовані риси Якова I. Герцог виступає педагогом і режисером суспільного експерименту, однак Франко не приховує скепсису щодо його мудрості: практика показує, що абстрактно добрий закон може породжувати кривду, а суспільні проблеми не усуваються самим моральним повчанням згори.

Найвищим художнім здобутком драми Франко вважає Ізабелу. На тлі корупції, юридичного буквоїдства, сексуального лицемірства й людської слабкості вона залишається внутрішньо чистою, сильною й активною. Франко прямо протиставляє її Дездемоні: Дездемона є невинністю пасивною, тоді як Ізабела вступає в боротьбу з ворожим світом, не поступаючись власними моральними принципами. Саму «Міру за міру» Франко зрештою визначає як драму правосуддя — про співвідношення букви закону, наміру, вини, людської слабкості й вищої справедливості.

Ключові слова: Шекспір, Міра за міру, Іван Франко, Ізабела, Анджело, герцог, Клавдіо, Маріана, Люціо, Джіральді Чінтіо, Джордж Вітстон, пуританізм, лицемірство, правосуддя, закон, Яків I, Дездемона, джерела Шекспіра