Автор	Франко І.
Назва	Шекспірів фонд
Видання	Шекспір У. Міра за міру / Пер. П. Куліша
Видавництво	Львів: друкарня наук. товариства ім. Шевченка
Рік видання	1902
Сторінки	XІХ-XXVI

Стаття Івана Франка підсумовує видання українських перекладів Вільяма Шекспіра Пантелеймона Куліша та розповідає про заснування спеціального Шекспірівського фонду. Вихід «Міри за міру» завершував серію з десяти посмертно надрукованих Кулішевих перекладів. Разом із трьома драмами — «Отелло», «Троїлом і Крессідою» та «Комедією помилок», — які Куліш видав ще за життя, українською мовою на той час було опубліковано тринадцять його перекладів Шекспіра.

Франко відновлює історію видавничого задуму Куліша. 1881 року письменник прибув до Львова з наміром видати повний переклад Шекспіра й мав для цього значну фінансову підтримку, однак кошти були витрачені також на інші видавничі та політичні проєкти, а після першого тому робота над серією припинилася. Лише після смерті Куліша завдяки пожертві українського добродія стало можливим повернутися до рукописної спадщини. 1899 року Франко отримав із Києва копії десяти Кулішевих перекладів, а організацію друку та продажу взяла на себе Українсько-Руська Видавнича Спілка.

Франко докладно пояснює власні редакторські принципи. Перед друком він порівнював Кулішів переклад з англійським оригіналом, виправляв окремі місця, додавав пояснення, а кожну драму супроводжував вступною студією, що мала в доступній формі ознайомити читача з історією, джерелами та новішими дослідженнями твору. При цьому Франко підкреслює, що не вважав себе спеціально підготовленим шекспірознавцем, але свідомо взяв на себе цю працю, вважаючи коментоване видання значно кориснішим за публікацію перекладів без пояснень.

Окремо автор аналізує слабкий продаж видань. Переклади, надруковані в Галичині, не могли вільно поширюватися в Російській імперії; для широкого народного читача Шекспір був складним, а значна частина молодої інтелігенції захоплювалася новішими декадентськими течіями. Попри це Франко переконаний, що вплив Шекспіра в українській культурі буде повільним, але тривалим.

Чистий дохід від видання мав утворити Шекспірівський фонд для публікації нових українських перекладів Шекспіра та інших класиків світової літератури. Франко бачить цей фонд як постійний центр видання перекладацької спадщини, що залишалася в рукописах через брак коштів і видавничих можливостей. Наведений у статті фінансовий звіт за 1899–1902 роки фіксує друк 10 400 примірників десяти драм: на кінець 1902 року розійшлося 2379 примірників, а 8021 залишався на складі.

Ключові слова: Шекспір, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Шекспірів фонд, Українсько-Руська Видавнича Спілка, Львів, українські переклади Шекспіра, видання Шекспіра, перекладацька спадщина, книговидання, меценатство, наклади, книжкова торгівля