Автор	Гозенпуд А.
Назва	Народність Шекспіра
Видання	Театр
Випуск	№ 1
Рік видання	1936
Сторінки	49-54
Джерело	https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=2131

А. Гозенпуд у першій статті про народність Шекспіра простежує еволюцію його драматургічної мови — від ранньої залежності від евфуїзму, риторичної пишномовності та придворної словесної гри до більшої простоти, ясності й насиченості живою народною мовою. На матеріалі «Марних зусиль кохання», «Ромео і Джульєтти», «Приборкання норовливої», «Річарда III» та інших творів автор аналізує каламбури, симетричну побудову діалогів і словесні двобої персонажів.

Одним із головних проявів народності Гозенпуд вважає мовну індивідуалізацію героїв. Шекспір використовує прислів’я, приказки, розмовні звороти, жаргон і професійну лексику, завдяки чому мова персонажа відповідає його соціальному середовищу й характеру. Поруч із цим у драматургії широко присутні народні пісні, балади, легенди, повір’я та фольклорна фантастика — від королеви Меб і Пека до згадок про Робіна Гуда.

Окремо досліджено фольклорний мотив переодягання й невпізнавання у «Венеціанському купці», «Королі Лірі», «Дванадцятій ночі», «Як вам завгодно», «Цимбеліні» та інших п’єсах. Шекспір, за Гозенпудом, не просто запозичує народний мотив, а надає йому психологічного й філософського змісту: зміна зовнішності або соціального становища змушує героя по-новому побачити світ і людей. Народність Шекспіра полягає тому не лише у використанні фольклорних джерел, а в глибокому творчому засвоєнні народної мови, уяви й способів художнього мислення.

Ключові слова: Вільям Шекспір, А. Гозенпуд, народність, фольклор, народна мова, евфуїзм, Джон Ліллі, каламбур, діалог, народні пісні, балади, королева Меб, Пек, Робін Гуд, переодягання, Король Лір, Дванадцята ніч, Венеціанський купець