Автор	Гозенпуд А.
Назва	Післямова [«Сон літньої ночі»]
Видання	Шекспір В.Сон літньої ночі / Пер. А. Гозенпуд
Видавництво	К.: Мистецтво
Рік видання	1941
Сторінки	143-171

А. Гозенпуд пропонує розгорнуте дослідження «Сну літньої ночі», починаючи з історії перших видань, датування й джерел. П’єса характеризується як один із найбільш самостійних у сюжетному відношенні й найбільш фольклорних творів Шекспіра. Античні Афіни тут навмисно поєднані з реаліями єлизаветинської Англії, народними обрядами, ельфами й феями; Оберон, Пек та інші фантастичні постаті виростають із середньовічних і фольклорних традицій.

Композиційно п’єса складається з трьох нерозривно пов’язаних світів — закоханих, Тітанії та Оберона й майстрових-акторів. Головною темою стає кохання в усій його мінливості: справжнє й уявне, ніжне й примхливе, вільне й нав’язане. Історія Гермії та Лізандра передбачає конфлікт «Ромео і Джульєтти», однак у комедійному світі перешкоди долаються завдяки фантастиці й щасливому випадку. Сон, дійсність і уява весь час переходять одне в одне.

Особливо важливим для Гозенпуда є поєднання поетичного й побутового. Шекспір не глузує з майстрових, а змальовує їх із теплою іронією; проза ремісників контрастує з віршованою мовою закоханих і різноманітними ритмами світу ельфів. Саме зіставлення реального й фантастичного, смішного й зворушливого створює неповторну «п’єсу-райдугу».

Друга половина післямови присвячена музичній і сценічній історії твору — від Персела, Бішопа, Вебера й Мендельсона до Рейнгардта та російських і радянських постановок. Окремо згадано українську постановку театру ім. Ів. Франка 1928 року та київський радіопоказ 1939 року. Праця завершується оглядом перекладів і коротким коментарем Гозенпуда до принципів власної роботи з текстом.

Ключові слова: А. Гозенпуд, Вільям Шекспір, Сон літньої ночі, Оберон, Тітанія, Пек, Гермія, Лізандр, Єлена, Деметрій, фольклор, кохання, фантастика, майстрові, Мендельсон, Макс Рейнгардт, театр ім. Івана Франка, сценічна історія, музична рецепція