Автор	Гозенпуд А.
Назва	«Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра
Видання	Шекспір В. Ромео і Джульєтта / Пер. А. Гозенпуда
Видавництво	К.: Мистецтво
Рік видання	1937
Сторінки	С. 163-199

А. Гозенпуд пропонує комплексний аналіз «Ромео і Джульєтти», поєднуючи питання текстології, датування, джерел сюжету, ідейного змісту, характерів, драматичної композиції та сценічної історії трагедії. П’єса визначається як один із найпоетичніших творів Шекспіра й водночас як його перша велика психологічна трагедія, в якій уже формуються художні принципи, розвинені пізніше в «Гамлеті», «Отелло» та інших творах.

Автор докладно простежує багатовікову історію сюжету — від античної оповіді про Пірама і Фісбу через новели Мазуччо, Луїджі да Порто, Банделло й Буасто до англійських обробок Артура Брука та Вільяма Пейнтера. Головним безпосереднім джерелом Шекспіра названо поему Брука, однак Гозенпуд наголошує на принциповій відмінності між запозиченням фабули й творчим перетворенням матеріалу. Шекспір скоротив дію з кількох місяців до кількох днів, радикально посилив її драматизм, переосмислив характери й надав традиційній історії нового гуманістичного змісту.

У межах характерної для радянського літературознавства 1930-х років соціально-історичної інтерпретації Гозенпуд бачить основний конфлікт трагедії у зіткненні вільного людського почуття зі світом родової ненависті та феодальних забобонів. Любов Ромео і Джульєтти протистоїть безглуздій ворожнечі Монтеккі й Капулетті та зрештою перемагає її ціною загибелі героїв. Особливо високо автор оцінює Джульєтту — сильну, рішучу й цілісну особистість; Ромео простежується в розвитку від юнацького поклоніння самому почуттю кохання до глибокої й стриманої любові. Окремо характеризуються Меркуціо, Мамка, Лоренцо, Паріс та інші персонажі.

Гозенпуд аналізує й надзвичайно динамічну композицію трагедії: експозицію родової ворожнечі, зустріч закоханих, наростання дії, смерть Меркуціо й Тібальта як переломний момент, вигнання Ромео, план Лоренцо та фінальну катастрофу. Завершується дослідження оглядом сценічної й музичної долі твору: автор звертається до російських і радянських постановок, оцінює різні режисерські трактування та згадує музичні інтерпретації Берліоза, Чайковського, Прокоф’єва та інших композиторів.

Ключові слова: Вільям Шекспір, А. Гозенпуд, Ромео і Джульєтта, Ромео, Джульєтта, Меркуціо, Мамка, Лоренцо, Монтеккі, Капулетті, Артур Брук, Банделло, Луїджі да Порто, джерела Шекспіра, гуманізм, Відродження, трагедія, драматургічна композиція, сценічна історія, Чайковський, Прокоф’єв