Автор	Павловський Я.
Назва	«Отелло» в Малому театрі
Видання	Літературна газета
Випуск	№ 30
Рік видання	29.06.1937
Сторінки	4

Я. Павловський розглядає «Отелло» Малого театру як приклад живого сучасного прочитання класики. На початку статті автор наголошує на гуманізмі Шекспіра, правдивості його образів і непримиренності до приниження людської гідності. Трагедія для нього не зводиться до історії патологічних ревнощів: у центрі стоїть благородна людина, чия віра в правду, чесність і людську порядність руйнується внаслідок цілеспрямованої брехні.

Головним здобутком спектаклю є Остужев у ролі Отелло. Його герой чесний, довірливий, прямий, позбавлений дрібної підозріливості. Любов Отелло й Дездемони ґрунтується не лише на пристрасті, а на духовній близькості й взаємній повазі. Саме тому обман Яго має такий руйнівний результат: трагедія народжується не з первісної «дикої ревності», а з катастрофи світогляду людини, яка раптом починає вірити, що найближча їй особа здатна на зраду.

Павловський особливо докладно простежує акторську еволюцію образу. Спочатку Остужев грає спокійного, впевненого у собі воїна; поступово в його інтонації, пластиці й голосі накопичуються сумнів, біль і внутрішня напруга. Навіть після того, як підозра вже оволоділа героєм, він не одразу піддається Яго й намагається перевірити почуте. Катастрофа стає результатом поступового психологічного руйнування.

Рецензент високо оцінює сценічну силу Остужева й загальне прагнення Малого театру відмовитися від традиційного мелодраматичного «шаленого мавра». Водночас у статті є зауваження до окремих другорядних образів і деталей постановки; головною ж художньою подією спектаклю залишається саме Отелло Остужева.

Ключові слова: Шекспір, Отелло, Я. Павловський, Малий театр, Остужев, Яго, Дездемона, акторська майстерність, психологізм, гуманізм Шекспіра, російський театр, театральна критика, постановки, вистави