Автор	Рудницький М.
Назва	Шекспір без «геппі-енду»
Видання	Діло
Випуск	№ 8
Рік видання	14.01.1937
Сторінки	6

Михайло Рудницький розмірковує над кінематографічною екранізацією «Ромео і Джульєтти» та ширшою проблемою перенесення великого літературного твору на екран. Він застерігає від автоматичного обурення змінами, яких зазнає класичний текст у кіно: переробка неминуча, бо література, театр і кінематограф мають різні художні закони.

Водночас саме «Ромео і Джульєтта» виявляє межі кінематографічного підходу. Шекспірівський сюжет надзвичайно зручний для фільму — Верона, карнавал, палаци, балконні сцени, поєдинки й велика кількість подій легко перетворюються на видовищний екранний матеріал. Проте справжня цінність трагедії, за Рудницьким, полягає не в цих зовнішніх елементах, а в поезії кохання та в шекспірівському слові.

Автор іронізує над кінематографом, який охоче залишає сюжет, але незручно почувається перед великими шматками поетичного тексту. Водночас саме метафорика й словесна образність Шекспіра здаються Рудницькому напрочуд сучасними: молодим поетам він жартома радить піти на фільм, щоб переконатися, що багато сміливих образних прийомів Шекспір використав задовго до них.

Особливу увагу привертає фінал. Рудницький називає «Ромео і Джульєтту» однією з найжорстокіших шекспірівських трагедій саме тому, що герої гинуть невинно й майже безглуздо через ланцюг випадковостей. Сучасний кіноглядач, привчений до обов’язкового «геппі-енду», внутрішньо очікує, що в останню мить перешкоди зникнуть і закохані залишаться живими. Ця різниця між шекспірівською трагедією та кінематографічною формулою щасливого фіналу стає головною темою статті.

Ключові слова: Шекспір, Ромео і Джульєтта, Михайло Рудницький, екранізація Шекспіра, кіно, геппі-енд, шекспірівська трагедія, поетична мова, кінематографічна рецепція