Автор	Рудницький М.
Назва	З нових перекладів
Видання	Діло
Випуск	№ 108
Рік видання	18.05.1927
Сторінки	2-3

У статті про нові переклади Михайло Рудницький розглядає український переклад «Сну літньої ночі» Вільяма Шекспіра, виконаний Ярославом Гординським. Автор починає з тези про виняткову складність перекладання Шекспіра: його поетична мова насичена метафорами, парадоксами, каламбурами, багатозначністю й грою слів, тому від перекладача вимагаються не лише знання англійської, а й повна свобода у власній мові та справжня поетична майстерність.

Рудницький визнає сумлінність і серйозність праці Гординського та його прагнення точно передавати особливості оригіналу, однак саме буквальна точність, на думку критика, часто стає причиною стилістичної неприродності. Наведені в рецензії приклади демонструють важкий синтаксис, надто буквальні конструкції та лексику, що робить гумор і живий діалог комедії малозрозумілими.

Особливо гостро критикується українська мова перекладу. Рудницький указує на численні полонізми, русизми, архаїзми та штучні форми, через які репліки персонажів стають важкими й неприродними. Він ставить питання, як актор має грати такий текст і як глядач може без пояснень зрозуміти шекспірівський гумор, якщо сама мова перекладу потребує тлумачення.

У підсумку Рудницький ставить питання про саму мету такого перекладу. Для шкільного читання, на його думку, кориснішим був би ясний, поетичний і справді літературний прозовий переклад; для театру ж Шекспіра повинні перекладати великі поети, здатні творчо відтворити те, що необхідне сцені. Автор побоюється, що важкий і неприродний український текст може не наблизити читача до Шекспіра, а навпаки відштовхнути від нього.

Ключові слова: Шекспір, Сон літньої ночі, Михайло Рудницький, Ярослав Гординський, українські переклади Шекспіра, перекладацька критика, українська мова, полонізми, русизми, архаїзми, театральний переклад, прозовий переклад