Автор	Варнеке Б.
Назва	У боротьбі за реалізм
Видання	Театр
Випуск	№ 3
Рік видання	1939
Сторінки	14-16
Джерело	https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=2114

Б. Варнеке розглядає творчість Шекспіра як тривалу боротьбу за сценічний реалізм. Вихідним пунктом для автора стає пушкінське розуміння Шекспіра як драматурга, що відкрив нові засоби художньої правди й природності на сцені. Водночас Варнеке наголошує, що реалізм Шекспіра не був послідовним і безперешкодним: драматург мусив рахуватися з театральними традиціями, смаками різних груп глядачів, вимогами двору та цензурними обмеженнями єлизаветинської й якобінської Англії.

На матеріалі комедій Варнеке простежує співіснування у Шекспіра двох різних художніх шарів — книжного, романтичного або умовного та реалістичного, безпосередньо пов’язаного з життям. У «Дванадцятій ночі» Мальволіо, сер Тобі, Марія та інші персонажі, на його думку, написані реалістично, тоді як Віола, Олівія й Орсіно значною мірою походять із літературної традиції. Подібне поєднання автор знаходить у «Багато галасу з нічого», «Сні літньої ночі», «Марних зусиллях кохання» та «Як вам завгодно», де Шекспір вводить у запозичені або умовні сюжети живі побутові типи, народний гумор, пародію та спостереження над сучасним йому англійським життям.

Особливо докладно Варнеке зупиняється на «Бурі», зіставляючи її з «Дванадцятою ніччю». Він бачить у пізній п’єсі ту саму схильність до поєднання піднесеного й низького, романтичного й побутового, але вважає, що символічні образи Просперо, Аріеля й Калібана значно абстрактніші за живі характери ранніх комедій. Водночас «Буря» демонструє широту інтелектуальних інтересів Шекспіра, зокрема його звернення до політичних утопій, філософських і суспільних проблем. Надмір думок, вкладених у персонажів, іноді послаблює драматичну дію, але водночас свідчить про багатство духовного світу драматурга.

Найважливішою новацією Шекспіра Варнеке вважає прагнення показати на сцені не умовного героя, а живу людину в конкретних побутових і психологічних обставинах. Прикладом є сцени з Готспером і леді Персі в «Генріхові IV», де історичний герой постає не тільки воїном і політичною постаттю, а й чоловіком у приватному житті. Шекспір, на думку автора, ламав усталені драматичні канони, змішував різні стилі й форми та використовував навіть чужі й традиційні сюжетні конструкції для введення на сцену живої сучасної дійсності. У цьому Варнеке бачить головний напрям його творчого розвитку — наполегливе прагнення зробити театр правдивим відтворенням життя.

Ключові слова: Вільям Шекспір, Б. Варнеке, реалізм, сценічний реалізм, театр, театральна традиція, цензура, єлизаветинський театр, Дванадцята ніч, Багато галасу з нічого, Сон літньої ночі, Марні зусилля кохання, Як вам завгодно, Буря, Генріх IV, Просперо, Аріель, Калібан, Готспер, драматургія, художня правда