Автор	Варнеке Б.
Назва	Замітки про Шекспіра
Видання	Театр
Випуск	№ 3
Рік видання	1938
Сторінки	39-45
Джерело	https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=2134

Б. Варнеке присвячує статтю проблемі сценічного прочитання Шекспіра й межам режисерського втручання в його текст. Відштовхуючись від пушкінського розуміння драми як мистецтва, народженого для живого глядача, автор визнає необхідність пристосовувати класичний твір до умов сучасної сцени. Водночас він застерігає як від буквального пієтету перед кожним рядком, що може зробити спектакль надмірно довгим, так і від свавільного скорочення та перебудови тексту.

Головним прикладом стає роль Яго в «Отелло». Варнеке докладно аналізує його монологи й доводить, що вони не просто повідомляють глядачеві сюжетну інформацію, а відкривають справжню природу персонажа. Перед іншими героями Яго носить маску простодушної, чесної людини; лише залишаючись наодинці, він показує глядачеві цинізм, заздрість, корисливість і механізм власних інтриг. Викидаючи ці сцени, режисер, на думку автора, позбавляє образ найважливішого контрасту між зовнішньою привабливістю і внутрішньою моральною потворністю.

Водночас Варнеке показує, що однакове правило не можна механічно застосовувати до всіх шекспірівських монологів. На прикладі принца в «Генріхові IV» він вважає можливим вилучення раннього пояснення майбутнього переродження героя, оскільки несподіваність його відмови від колишнього життя має сильніший сценічний ефект. Таким чином, питання купюр повинне вирішуватися не формально, а відповідно до художньої функції кожного епізоду.

Інша велика тема статті — співіснування у Шекспіра різних сценічних і стилістичних планів. У «Дванадцятій ночі» Варнеке розрізняє романтичний світ Орсіно, Олівії, Віоли й Себастьяна та побутово-реалістичний світ сера Тобі, Марії, Мальволіо й Ендрю; різниця між ними виявляється навіть у чергуванні вірша й прози. Автор пов’язує цю структуру з театральним мисленням Шекспіра й можливістю зіставити різні способи акторської гри. Загальний висновок статті — режисер повинен бачити за текстом конкретні сценічні завдання Шекспіра і втручатися в нього лише після уважного розуміння функції кожної сцени та кожного художнього прийому.

Ключові слова: Вільям Шекспір, Б. Варнеке, театр, режисура, сценічна інтерпретація, сценічна редакція, купюри, Отелло, Яго, Генріх IV, Дванадцята ніч, акторське мистецтво, монолог, реалізм, романтизм, текст Шекспіра