Володимир Лазурський

Володимир Федорович Лазурський (1869–1947) — літературознавець, критик, педагог і громадсько-культурний діяч, значна частина життя якого була пов’язана з Одесою. Після закінчення історико-філологічного факультету Московського університету він працював на кафедрі західноєвропейської літератури, певний час був домашнім учителем у родині Льва Толстого, а від 1901 року викладав у Новоросійському, згодом Одеському університеті. Лазурський читав курси з історії літератури Середньовіччя, Відродження та неокласицизму, а також української й російської літератур.

У центрі його наукових інтересів були англійська література та журналістика XVII–XVIII століть, творчість Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера і Джорджа Байрона, а також зв’язки між західноєвропейською, українською та російською культурами. Серед його праць — статті «Чехов в Англії», «Український елемент у творчості В. Г. Короленка», «Шевченко і Толстой», «Гоголь в Італії» та «Курс історії західноєвропейської літератури».

Особливе місце у спадщині Лазурського посідають дві шекспірознавчі розвідки. У статті «Шекспір чи Рутланд?» 1928 року він полемізує з популярною тоді версією, нібито автором шекспірівських п’єс був Роджер Меннерс, граф Рутланд. Дослідник зіставляє хронологію, біографічні відомості й свідчення сучасників та показує необґрунтованість цієї гіпотези.

Стаття «Шекспір українською мовою» 1929 року — це розлогий огляд історії українських перекладів і сценічного освоєння Шекспіра: від перших галицьких спроб і перекладів Юрія Федьковича до праць Михайла Старицького, Пантелеймона Куліша та Івана Франка. Лазурського цікавить не лише точність перекладу, а й його мова, ритміка, придатність для театральної сцени та здатність наблизити Шекспіра до української публіки. Наприкінці він фактично формулює окрему програму майбутніх досліджень — ширше збирати відомості про українські постановки Шекспіра і з’ясовувати, як захопити його творчістю сучасного глядача.

Лазурський не обмежувався університетською працею. Він був членом одеської «Просвіти», працював в одеських бібліографічних товариствах, популяризував українську класику. Разом із дружиною, акторкою і дослідницею театру Наталею Богомолець-Лазурською, заснував Українське художнє товариство імені Марії Заньковецької та Українську театральну студію імені Марка Кропивницького.