Автор	Франко І.
Назва	Передмова [«Гамлет»]
Видання	Шекспір У. Гамлєт / Пер. П. Куліша
Видавництво	Львів: друкарня наук. товариства ім. Шевченка
Рік видання	1899
Сторінки	ІІІ-ХХІІ

Передмова Івана Франка до українського видання «Гамлета» починається з історії сюжету трагедії. Франко простежує легенду про данського принца від середньовічної хроніки Саксона Граматика через пізніші переробки, зокрема оповідання Бельфоре, до втраченої англійської драми, яка існувала перед Шекспіром. Він докладно показує, як змінювався сюжет: мотив удаваного божевілля, помста за вбитого батька, випробування героя, подорож до Англії та повернення. Шекспір, на думку Франка, успадкував старий сюжет, але радикально поглибив його психологічно й філософськи.

Особливу увагу Франко приділяє тому, як із героя старовинної легенди постав шекспірівський Гамлет. У попередніх версіях Амлет діє передусім як хитрий месник; у Шекспіра він стає освіченою людиною нової епохи, студентом Віттенберзького університету, мислителем, який прагне осмислити моральний зміст власного вчинку. Франко розглядає трагедію в контексті інтелектуальних пошуків пізнього Відродження та звертається, зокрема, до філософії Джордано Бруно. «Гамлет» постає як одна з перших великих філософських драм нового часу, де особиста трагедія героя нерозривно пов’язана з його роздумами про людину, смерть, мораль, свободу та сенс дії.

Франко торкається також історії тексту трагедії. Він згадує раннє видання 1603 року, яке вважає недосконалим і зіпсованим записом вистави, та повніше видання 1604 року. Розбіжності між редакціями використовуються для пояснення процесу формування шекспірівського тексту та його подальшої видавничої історії.

Значну частину передмови присвячено перекладу Пантелеймона Куліша. Франко зазначає, що Куліш перекладав «Гамлета» безпосередньо з англійського оригіналу, але сам усвідомлював недосконалість своєї роботи й мав намір її переробити. Після смерті перекладача Українсько-Руська Видавнича Спілка доручила Франкові підготувати рукопис до друку. Редактор зіставляв Кулішів текст з англійським оригіналом та іншими перекладами, виправляючи очевидні непорозуміння, доповнюючи пропуски й водночас намагаючись максимально зберегти індивідуальну мовну манеру Куліша.

Франко порівнює переклад Куліша з перекладом Михайла Старицького. Він відзначає більшу стислість Кулішевої версії та її ближчий формальний зв’язок з англійським текстом, але не приховує численних мовних і смислових труднощів. Свою редакторську працю Франко не вважає створенням остаточного українського «Гамлета»: він прямо допускає, що майбутній перекладач зможе дати точнішу й художньо досконалішу версію. Видання Кулішевого перекладу постає для нього передусім як важливий етап українського освоєння Шекспіра.

Ключові слова: Шекспір, Гамлет, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Саксон Граматик, Бельфоре, джерела Гамлета, легенда про Амлета, Джордано Бруно, філософія, українські переклади Шекспіра, редагування перекладу, текстологія, Українсько-Руська Видавнича Спілка, шекспірознавство